Популярне

Конкурс „Мій край” виграв гімназист Теребовлі

Переможцем фінального етапу конкурсу „Мій край”, який проводила Інтернет-газета „Доба”, став гімназист з Теребовлі – Роман Чихарівський. Його твір „Найкращі хвилини життя у рідному місті” отримав найвищі оцінки конкурсного жюрі. Призом для Романа стане сучасний нетбук.

аводимо текст твору переможця:

Маєш тобі! Сьогоднішній день, мабуть, таки буде особливим. Будильник сьогодні цілих п’ять разів переконував мене вставати, бо на автобус можна і не встигнути. Але покинути тепленьку, як хот-дог, канапу заставило сонце. Так-так, воно.

Моє вікно скупе – не часто тішить мене гарними краєвидами, раптом кілька дерев, гілки яких так і лізуть у саму голову, трохи неба, кабель від телевізійної антени, а по середах ще й пташки. А зараз нехтую вмиванням і тому подібними процедурами – треба бігти. Двадцять хвилин до автобуса. Варто поспішити. Ранішня свіжість бавиться контрастами на моїй шкірі, рум’янить щоки, ще сонний вітерець починає нав’язувати нудний діалог моєму майже кучерявому волоссю. Йду…

За якусь хвилю починаю помічати дивину в усьому цьому. Ах, точно! Вперше за час моїх «прогулянок-пробіжок» Теребовлею я не скористався навушниками. Важливо. Прямую, пришвидшуючи хід. Біля «чобітка» – взуттєвої фабрики – порожньо, бабуся якась лише сидить на лавочці, вбиває час в очікуванні автобуса. «Синочку, шо на дзигарку?» Не розумію: «Прошу?» «Кажу, година яка?» Тішу бабцю тим, що їй залишилось чекати раптом якихось сорок хвилин, бо автобус, якого вона виглядала, мабуть, уже не приїде. Навпроти один із найбільших комп’ютерних магазинів навіть у думці не має, що за кілька годин шумітиме і гудітиме від голосів відвідувачів, які то дратують продавця загальними запитаннями, то цілими годинами пояснюють, яких картриджів їм потрібно, як саме їх ноутбуки «зависають», який процесор до вподоби і скільки грошей на те все є.

Чудасія, ніколи не бачив місто таким спокійним. Тихо як у вусі. Аж моторошно стає, з’являється відчуття панування над часом і простором. І так чомусь хочеться почути сигнал машини, вульгарний сміх підлітків, кроки забіганих теребовлянців. Таки вгледів когось. Патлатий хлопчина чекає під дверима училища культури, яке прийнято називати промовисто: «Кульок». Мовчить, а в пору, ближчу до обідньої, із другого поверху долинають звуки фортепіано, часом невдало пищить скрипка у руках студента першого курсу, а ще щоденно видно, як у залі першого поверху дівчата (всілякі) танцюють балет і десь від середини заняття починають по одній вилазити через вікна, які розташовані дуже і дуже низько.

Автостанцію скоро буде видно, а я роззявив рота, бо за мостом не побачив таки дядька, який щоденно сидить на одному місці, із натягнутим капюшоном і продає диски. Мультики, ігри, фільми і не тільки. Кожнісінького дня бачу, як собаки вмощуються біля його імпортних кросівок, а сьогодні… Порожньо. Ні дядька, ні дисків, ні собак. А цей світлофор, зараз йому абсолютно байдуже, яким кольором блимати – і так ніхто уваги на нього не звертає.

Автобусна. Перший автобус кашлянув чадним газом, подався містом, далі і далі. За сценарієм найближчим часом мають з’явитись перші пасажири і… перші попрошайки, які бігатимуть від одного автобуса до іншого, розказуватимуть про нестачу коштів на операцію, про десять голодних дітей, яких треба нагодувати, про ще там якісь проблеми зі здоров’ям. І чутимуть різні коментарі і відгуки на свої промови. Ранок, такий, як він є. Чистий, не заплямований матюками водіїв і прокльонами пасажирів. А з самісінького верху ліниво глипає фортеця. Велична і водночас примітивна. Недосяжна, хоч всі її давно облазили. Гарна, хоч іноді й нудна. Середньостатистична: безліч каміння, дерева, меморіальні таблички і пластикові пляшки.

Автобус. Здається, мій. Звіряю номери із есемескою. Збігаються. Підбігаю за передачею.

-                     Доброго дня! – вітаюсь із водієм. – Я цей… ну… передачу маю взяти.

-                     Ваше? – простягає якийсь папірчик.

-                     Здається воно. Ану…

Читаю: «Квиток на проведення найкращих хвилин життя у рідному місті. Час: коли завгодно. Місце: від фортеці до заправок і глухих куточків. Ціна: бажання зробити місто кращим. Вимога: гарний настрій»

Так, передачу отримано. Хоч досі й не можу згадати, хто ж її мені передав… Ні, таки ніяк не згадаю…

Нагадаємо, переможцями регіонального етапу конкурсу стали Ірина Турчин з Бережан, Леон Городиський з Теребовлі, Людмила Гайдучик з Кременця та Валерія Гурина з Чорткова. Пише Доба

Тернопіль

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Лис
21
Концерт Uriah Heep в Києві

Що ви зазвичай робите у вільний час? Спілкуєтеся з друзями, йдете на концерт улюбленої групи, відвідуєте кафе і торгові центри? В Києві достатньо місць, куди можна сходити на дозвіллі.

Лис
18
Чи стане на захист гідності дітей голова Тернопільської ОДА Ігор Сопель?! (Відео)

Гідність дитини: туалети у школі на Тернопільщині шокують і викликають огиду. Двічі громада подавала документи для ремонту, але двічі отримувала відмову від чиновників. Уряд Олексія Гончарука обіцяє оперативно добудувати та капітально відремонтувати наступного року сотню шкіл і стільки ж дитсадків і стадіонів. Тим часом у селі Старий Тараж на Тернопільщині школярі користуються не унітазами, а смердючими отворами в підлозі, йдеться в сюжеті ТСН.

Реклама
Загрузка...
Загрузка...
Афіша фільмів на KINOafisha.ua

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією