Закарпатське місто, яке колись славилося своєю потужною виноградною промисловістю, на сьогодні може похвалитися хіба що технічними сортами, які вирощують аматорським способом деякі винороби, інші ж плантації, які колись належали Виноградівському радгоспу, заросли чагарниками і нікому до них немає діла.
Чи поверне собі місто Виноградів колись зароблену славу? Для розвитку промислового виноградарства тут є все: сприятливі кліматичні умови, вдале географічне розташування. Недарма це місто колись і назвали Виноградовом, адже саме воно завжди славилося своїми виноградниками. Сьогодні ж уже 15 років на славнозвісній Чорній горі чотири величезні плантації пустують і чекають свого господаря. Тутешні виноградарі та садівники дотепер не можуть із цим змиритися. 20 років тому ці виноградні плантації були під опікою Виноградівського радгоспу, тут колись вирощували європейські столові сорти. Однак радгосп збанкрутував, а землі виявилися нікому не потрібними. З того часу у Виноградівському районі не заклали жодного гектара виноградників. Представники районної влади і тутешні винороби неодноразово зверталися по допомогу, однак уже 7 років ситуація залишається незмінною. Сьогодні ж виноградарство на Закарпатті рятують лише приватні винороби, які аматорським способом вирощують свої та європейські сорти нічим не гірші за кримські чи турецькі. Але й вони у своїй справі не зупиняються на досягнутому і намагаються розвивати виноградарство у рідному районі. Пише zakarpattya.net.ua
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.
З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.
Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.
Одна із основних причин - бажання радикалізувати настрої російського й частини українського суспільства, спровокувати готовність до різноманітних насильницьких дій.
На перехресті «Берегиня-Об’їзна» аварія. Корок вже від кільця на Петриків і буде більший. На місці є кілька швидких.